Романтичні вірші!

Без зайвих непотрібних слів
Скажу:"Прощай",
Хоча в душі
Триматиму довічно,

Чекатиму, що скажеш:
"А давай...",
Хоча давно проспівана
Та пісня.

Немов в гарячці
Марю все тобою,
І зовсім не безглузда
Це вже гра...

...я просто мрію
й хочу бути лиш з тобою,
А ти п'яниш мене,
Мов келихом вина...

Cпочатку була пристрасть і любов
і біль жаданий зустрічі нової
було усе - не буде більше знов
зосталася душа моя в спокої

лишилися лиш спогади одні
що гріють бідну душу серед ночі
а хочеться вернутися в ті дні
де подумки ловив я спраглі очі

якби ще раз збудити почуття
яке горіло в тілі молодому
стару любов вернути до життя
старіти ж так не хочеться одному

прощай кохання розповідь сумна
тебе вже я наслухався доволі
одна любов буває на життя
все решта тільки копія любові.
"SymoN@"

***
Мені наснився сон цієї ночі,
Що ніби-то пливу я у човні
Й крізь марево туману бачу очі
Твої, коханий, милі, дорогі.
Я зупинилась, опустила весла,
І стала приглядатися туди
Де ти стояв, і зовсім, так, не весело…
Благав; 'Кохана йди…'

***
Зрада

Вечір вже догорів
Ти стояла одна
Тихо падала ніч на алеї
Ти не знала, що він
не чекає тебе
Він шукає вже інщу лілею
Не чекай і не плач
Не сумуй не ридай
Він не вартий палкого кохання
Ти його розлюби зустріч з ним не шукай
Не ховайся у теплі страждання.
А якщо і колись
Ти зустрінешся з ним
Ти вдавай, що йому ти не рада
Будь ти горда – як меч,
Будь як камінь тверда,
Хай подумає, що таке зрада?!

***
Кохаю

Кохаю тебе мій коханий,
Кохаю у сні й наяву,
Кохаю від ночі й до рання
Тобою одним я живу.
Нехай ти про мене забувся,
Не хай пролетіли роки,
Але моя пам’ять не згасне,
Для мене ти в світі один.

***
Ти пам’ятаєш?

Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч
В той день, коли цвіли сади?
Ти пам'ятаєш ніжні мої руки
Й несмілий шепіт: '…чекаю, прийди…'
Ти пам'ятаєш, як ходили разом
Алеями, що іскрилися в росі?
Ти пам’ятаєш, як казав: 'Кохаю…'
Тримаючи троянду у руці?
…Я пам'ятаю, милий, все я пам'ятаю
Як жаль, що вже забувся ти.
Але пройдуть роки, й колись в печалі
Згадаєш ти мене в полоні самоти.

Вірш про кохання № 5568

А він вважав так буде краще
Забути все життя… а нащо
Навіщо нам на серці шрами
А на душі болючі рани

Втікав від горя і розлуки
І просто бавився від скуки
За нею сумував роками
Але вона уже не з нами

Він розумів : «Її немає»
Та досі він її кохає
Він не забув… він пам’ятає
І іншої він нешукає

Він не шукає… а навіщо
Шукати те, що колись втратив
До того ж вона поруч, близько
Та він не може обійняти

Не може бо вона вже ангел
Що зберігає його душу
Сто раз просив її : «Залишся!»
Вона йому : «Летіти мушу»

Так прошепотала й сліду не стало
Хоча сама вона довго ридала
Ридала не звичними для нас сльозами
Ридала і вітром, дощем й грозами

А він все чекав її знову і знову
Таку ж і відкриту і загадкову
Таку що завжди прийде й допоможе
Без неї й без повітря він жити не може

8. Не може не хоче, не буде не стане
Любити й після смерті не перестане
Він буде любити і в щасті і в горі
Чекатиме її на суші й у морі

Та якось одного фатального разу
Він покликав її, вона ж прийшла не відразу
Вона прилетіла, але запізнилась
Життя коротке в одну мить закінчилось

Що правда перед смертю він її побачив
У сні розмовляв з нею і просив пробачить
Просив не гніватись на нього
Він хотів бути з нею і помер заради того.

розмістив ГрустнаЯ

Вірш про кохання № 5564

Як солодко пахне кохання
Як солодко пахне життя
Трояндовий дощ вкрив все ложе
Й бажання горить,як зоря

На ранок проснувшись в обіймах
Відчути твій дотик руки
Я в далеч лечу мов на крилах
Згубити,а може знайти

Я скрізь бачу образ і погляд
Мене від біди береже
Він наче не пройдений спогад
Що всюди за мною іде

І ніч наближається знову
Лаванда пронизує дух
Не чути із вуст аніслова
Спинився на вулицях рух

Для тебе цей вечір коханий
Для нас ця розсіяна мить
І час так летить не помітно
Нікуди не треба спішить

Нам просто потрібно забути
Як в душах бриніла печаль
І подихом світла вдихнути
Всі біди розбить як хрусталь

Все буде як в казці- я знаю
Ми будемо поруч завжди
Тебе,лиш тебе я кохаю
І знову троянд пелюстки

Повір,я ніколи не зраджу
Твої і свої почуття
Провини рукою розгладжу
І знай,що я тільки твоя

розмістив соловій юлія
--------------------------------------------------------------------------------------------------------
Вірш про кохання № 5519

Зустріч однокласників.


Неначе вчора це було…
Квітує барвами село,
Блищить ставками Березянка
Найкраща річка на Землі
Сюди ходили на рибалку
Засмаглі хлопчаки малі.
Радіє літечку Антонів,
Бузок відцвів уже давно
Гарячий червень на порозі
І запах лип на все село.
Останній дзвоник віддзвенів
Дзвінкоголосо й полохливо.
Він нагадати нам велів
Що наше свято наступило.
І вчителі нас проводжали
У самостійне майбуття,
А ми їм щиро обіцяли
Не забувати все життя.
Йшли зустрічати ми світанок
На Пустоварівській землі
І був такий чудовий ранок,
А ми щасливі й молоді.
Вже сорок років промайнуло,
Сумлінно жити час велів
Ми не забули, не забули
Безцінну працю вчителів.
Ольга Сергіївна була
То перша вчителька моя.
Вона навчила нас читати
Писати, рахувати теж,
За що моя учителько
Ми вдячні вам без меж.



Наш математик Ропало
Навчав нас теорем
Щоб назубок вивчали ми
Всі правила і теми.
Іван Павленко хімік був
І нас навчити не забув
Про формули, реакції,
І різні комбінації.
А Сергієнко «Русский» той
Був літератором від Бога
Єсенін, Пушкін, Лев Толстой
Все вивчити не змога.
Семенівна англійської навчала,
І «Тhank you very much» ми скажем їй,
І ще щоб довгих літ зозуля накувала
Людині славній, щирій і простій.
А строгий завуч наш Гаркуша
Нікому спуску не давав
Він вірним правилам учив нас
І географії навчав.
Щоб знали де Китай, де Куба,
І де Америка щоб знали,
А ми Антонів свій любили
І дальше Сквири не бували.
Марія Тимофіївна –
То керівничка наша
Спокійна, добра, лагідна,
Все до пори, до часу.
Ілля Гнедюк – історик наш
Був віртуозом в своїй справі
Поверх очків давивсь на клас
Що в роговій були оправі.
Знання давали нам вони
Як краплю чистої води
Шкода, уже багати з них
Пішли у вічність назавжди.
Аж цілих сім Галин було
Й три Ніни в нас у класі
Ще Люся, Люба, Ліда
Надія, Люда, Зіна
Вже деяких нема на часі.
А хлопці – Коля, Васі, Петі,
Володі, Саші і Дмитро,
Федько, Сергій, Андрій і Валік Орли були на все село.
Тепер вже дідусями стали
Та й ми бабусями уже,
А серце вірити не хоче
Що скоро шістдесят гряде.
По скільки років нам тепер
Не будемо казати.
Дорослих маємо дітей
Та й внуків теж багато
Софійка, Женька і Ілля
Таких онучків маю я.
Це щастя мати внуків
Та брати їх на руки
Сміятися, радіти
І чути голосок рідненький:
«Бабусю, розкажи
Як ти була маленька!!!»
Не кожен збудував з нас
Для себе рідний дім
І виростити сина
Не кожен тоже зміг,
Бо інші ростять дочок,
Що теж великий клас!
А посадити дерево
Зміг мабуть кожен з нас.
Бо ще у шістдесятих
В селі у Чагарі
Ми сосонки саджали
В ярку і нагорі.
Наразі ми працюєм,
Цінуємо життя
І віримо, звичайно,
В прекрасне майбуття.
Я всім бажаю щастя,
Надії, доброти
Поваги і любові
На довгії віки.
Для наших однокласників
Був складений цей вірш
Щоб пам’ятали школу,
А також нас усіх.

розмістив Галина Гріщенко (Биканова)
--------------------------------------------------------------------------------------------------------
Вірш про кохання № 5510

Невже ти мене не пам'ятаєш,
Невже забув ти вже мене?
Ти мене зовсім не кохаєш,
Ти іншу любиш, от і все.
А я люблю тебе, мій милий,
Хоч знаю, любиш іншу ти.
А ти для мене був єдиний.
І ти хотів до неї йти.
А я тебе не відпускала,
Бо ти потрібний був мені.
І я в тобі не помічала,
Що ти не йдеш до мене в сні.
Бо серцем тебе я полюбила,
І знала, будеш лише мій.
А нас так доля розлучила,
Що ти не мій вже, ти чужий!!!

розмістив Наталя Васильчук

Пуста кімната… Вона сидить одна.
Докурює цигарку і розуміє:
Це гра в життя… Це все дарма…
Про це подумає і серце обомліє.
Ну, що ж ти робиш? Адже ж ти іще дитя…
На, що здоров’я своє гробиш?
Воно складне.
Складне воно життя.
Але ж із цим нічого не поробиш…
Я знаю: тяжко, важко й сумно.
Од того, що покинули, забули,
Але навчись ти посміхатись,
Коли надворі хмурно.
Й лишень скажи:
Коли закінчаться усі твої загули?
Це все думки…
Мої думки…
А про, що ж думає вона?
Я відчиняю на дверях усі замки,
І зараз ви дізнаєтеся те,
Про, що знала лиш вона одна…
«Докурила я…
І, що тепер робити?
Адже ж я одна, зовсім одна…
І як же тяжко із думками цими жити,
Й чому ніхто не зрозуміє:
Мої сльози – не вода,
Куди втекло воно… Моє дитинство…
Де кожен день – це свято, кожен день!
Де дітлахи – це все єдинство.
І аж ніяк не обійтися тут без теревень…
Де завжди сміх, веселощі і радість.
Уся ця дружба прозора, наче скло.
Де ще й не чули слова «заздрість»,
Й навряд чи знав хтось, що ж насправді таке зло.
Тепер я у дорослому житті,
Де вижити не кожен зможе.
Де кожен намагається знаходитись в якомусь забутті,
Хоча, не завжди це погано, може?
Це час, коли з очей спадають окуляри,
Коли дитина розуміє наскільки він жорстокий, оцей світ,
І бачить, що бувають екземпляри,
Які навряд чи віддають у своїх вчинках звіт.
В такому світі й живу я,
Де навколо чи то друзі, чи то ворог.
Чомусь не можуть усі жити, як одна сім’я,
І все таке нестійке наче порох.
Були у мене друзі, було щастя,
Але ж усе руйнується…
Так швидко!
Як казала колись тітка Настя
«Наскільки все страшне…
Воно так бридко.»
Повторював мій любий батько:
«Моя маленька пам’ятай:
У житті не все буває гладко,
Зла повно, ти хоч одбавляй…»
Погоджувалась… Від горя забувала…
Мене всі зрадили, мої так звані друзі…
Збиваючи всі руки в кров, я той безцінний досвід здобувала.
Найголовніше – жити в цьому дусі.
Але я сильна… Я сильніша за цей біль.
Хоча часами зовсім я не хочу жити,
Я впевнена: колись я виграю цей бій,
Так хочеться всі почуття зарити.
А зараз… Що я роблю задля цього?
Гулянки, п’янки й все таке,
Але вже точно я позбавлюся усього.
І точно взнаю:
Яке ж життя моє легке.»
Ну, що іще я можу тут додати?
Це життя… Воно складне…
Занадто часто хочуть болю нам завдати,
Але життя… Воно ж одне.
Просто будьте ви сильніші
За заздрість… За цю зраду, розчарування, біль…
Умійте всім проблемам дати раду,
І будьте впевнені: обов’язково переможете двобій…